fd0c937a

Логвин Юрий - Натурнi Оповiдки (На Украинском Языке)



Юрий Логвин
Натурнi Оповiдки
IМЕНI НЕ ПАМ'ЯТАЮ
Проблем з моделями в мене не було. Проблеми були з примiщенням. Так з
цiєю дiвчинкою трапилось. Вона вже який день тут на пiрсi нудилась, її
матуся все жувала бiляшi та виноград. I все на дочку цикала.
Я теж на пiрсi не один день висиджував -малював слiпучо вохристi урвища
берега та спалену на руде траву. Вiд прямого сонця пiт виїдав менi очi. Та
пiти геть не мiг - фiалковi гори, iржава трава, темно малахiтовi тополi,
смарагдовi хвилi моря. Що не етюд, то здача.
Дiвчинка нудилась I все зазирала до мого малювання. Певно тому на неї й
цикала мати. Крiм того, дiвчинi не давала спокою ще й здоровенна чи то
дiвиця, чи то молодиця. Висока, м'язиста iз зародковими пилками. Пiд якимись
зеленими бiкiнi. Щоб зрозумiти, що вона кобел. не треба було великого
розуму. I досвiду. Але мати цього геть не усвiдомлювала. Навiть коли бiгала
за бiляшами та випити пива, то лишала цю лесбiянку, щоб та назирала за
дiвкою.
Коли мати пiшла черговий раз на базарчик, а дiвиця-гусар залiзла у
парку воду, то дiвчинка враз опинилась бiля мене.
- Не боїшся позувати?
Покрутила головою: "Нi!"
Я схопив ящик з-пiд консервiв з усiм причандаллям i поспiшив до елiнгу
в початку пiрса.
Iз слiпучого сяйва i спекоти ступили у сутiнки i легку прохолоду.
Льоха. Сан-Санич i козак кубанський Фiлiпович давили "анапульку" (Портвейн
"Анапа", 0.85 л, мiц. 19% ). Але закусь! - ставридка "з гар'ю". Менi слиною
аж рота залило. Але запрошення до столу вiдхилив. Попрохав "дiжурку" в
аренду. Знав - корифани не пiдглядатимуть. По-перше, люди вони солiднi,
по-друге - три пляшки "анапульки" I перша в сезонi ставридка!
Фiлiпович поворушив тараканячими вусами i жестом римського оратора
показав на дверi. На дверях висiв червоний трубчатий замок.
- Камуфляж, - пояснив Фiлiпович. - Там засувка. Тебе нема?
- Все правильно. Мене тут нема!
Свiтло падало смутами через залiзнi штаби. Дiвчинка сидiла на стiльцi.
Спочатку зробив легесенький контур i почав проробляти руки та лице.
Дiвчина, зрештою, подивилась на мене. Перехопив погляд i показав
мовчки, щоб спустила бретелi купальника.
Вона попустила очi на свої оголенi пипки.
Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.
За якийсь час вона пiдвела голову i подивилась на мене. Я кивнув. I
вона стягла до лона.
- Та знiми вже зовсiм...
Не дивлячись на мене, рiзко крутонула головою: "Нi!"
I зразу ж за дверима почувся голос її матiнки. Голос верескливий,
суджений. А трiо пропитих голосiв - баса, баритона I тенора - заспокоювали
її.
Я дивився на важку засувку i переконував себе. шо корифани вже одну
пляшку заробили. Враз за моєю спиною гуркнув стiлець. Менi все стисло в
серединi. Обернувся -дiвчинки тримаючись одною рукою за стiльця, виступала
iз купальника...
У пополуднє був тiльки Льоха. Тому пляшка дiсталась йому одному.
Коли пляшка була щедро почата прибiг Фiлiпович. Щосили ворушив вусами i
страшенно вирячав очi.-
- Юрiй Григорович! Я взяв сто!
- "Не заливай, Фiлiпович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра
шафа, а ноги -яiс нiжки столика з тераси.
- Не вiриш?! Пiшли, покажу! Чимчикуємо за елiнг, де стоїть штанга та
гирi.
Фiлiпович. замiсть схопитись за гриф штанги, показує на даму пiд
кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухирiв, пляжницю.
-Присягаюсь, сто! Ми пiшли i зважились... Вона трохи бiльше ста. Я тобi
правду кажу, що взяв, а ти не вiриш... Слухай, Юрiй Григорович, намалюй менi
її... на пам'ять... Ну намалюй.




Назад