fd0c937a

Логвин Юрий - Дозвiл На Помсту (На Украинском Языке)



Юрий Логвин
Дозвiл на помсту
До келiї ступив посланець.
- Тебе викликає хазяїн.
Хусейн поспiшив мертвими коридорами в глибину замку.
На ланцюжку низько зависла бронзова лампа i залила все жовтим свiтлом.
Хазяїн фортецi, що звалась Захiдним Гнiздом, пронизливо подивився:
- Готуйся! Прочитай усi молитви i до схiд сонця будь на верху надбрамної
вежi. Чекатимеш герцога хрестоносцiв. З тобою буде товариш. За порухом моєї
руки... - Вiн вiдняв руку й показав, як саме змахне. З-пiд бiлого широкого
рукава зблисло блакитне рукiв'я дамаської роботи.
- Зрозумiв?
Хусейн вклонився i нечутно вiдступив за порiг.
I от тепер вiн стояв на вершечку надбрамної вежi та спостерiгав, як iз-за
гострих шпилiв голих гiр викочується сонце. З полегкiстю вдихав холодне
повiтря. Сюди, вгору, доносився запах кiзякового диму, кислих баранячих шкур,
гiркуватий дух товчених жолудiв. То були запахи життя трударiв.
А фортеця готувалася до прийому хрестоносцiв. Вона була крайньою твердинею
могутнього мусульманського духовного ордену iсмаїлiтiв. Хрестоносцi ж називали
їх асасинами, тобто потаємними вбивцями. Ватажки войовничих i пiдступних
асасинiв досягли неабиякої могутностi - вiд одного їхнього iменi тремтiли i
хрестоносцi, i воїни iсламу. Iсмаїлiти не пiдкорялись нiякiй владi, жоднiй
державi, називали себе захисниками чистої вiри. Але й нiколи не забували
придбати чуже добро, ухопити чиюсь калиту iз золотом. Своїх вiдважних воїнiв
посилали проти всiх. Часом навiть винаймали комусь за золото, як ото верблюда.
I було їм байдуже, цим ревнителям чистоти iсламу, чи був покупець християнин
чи мусульманин. Аби золото платив повною вагою та щоб найвищої проби. Ватажки
асасинiв добре зналися на златi, i на фiлософiї, i на вiрi. Але воїнiв своїх
не втаємничували в цi речi, вимагали тiльки бездоганно виконувати накази.
Було якраз замирення мiж хрестоносцями та фортецею асасинiв. Султан
Саладiн загрожував i тим, i другим - вiн починав збирати докупи арабськi землi
й крок за кроком витiсняв хрестоносцiв iз їхнiх володiнь...
Хусейн дивувався, чому не надсилають йому товариша, як обiцяли. Потiм
подумав, що це його не стосується. Хоча... це його таки стосувалося. Адже чи
буде вiн падати на хрестоносця один, чи вдвох iз товаришем - це далеко не одне
й те ж. Але саме через те, що вiн ранiше ставив собi багато запитань i не вмiв
їх утримати при собi, його, найкращого з учнiв, завжди наздоганяли невдачi та
покарання...
Вiн згадав невелике мiстечко на узбережжi, куди вдерлися хрестоносцi, i
закутий у сталеву шкаралущу велетень потягся залiзною рукою до його старшої
сестри. Закричала, запевняючи, що вона християнка, а не мусульманка. Роздерла
сорочку, щоб вiн бачив її натiльного хреста. Зайда не спинився, роздер сорочку
до кiнця. Нагу схопив її i поволiк до своїх слуг. Сестра щосили кричала.
Старий батько кинувся до зайди. Благав його, вчепився за плащ. Але
хрестоносець вiдтрутив його вiд себе, i старий рибалка впав на сiтки. Схопив
остi довгоклюгi - i знов до кривдника. Та ударом списа завалили старого. Так
маленький Юсуф, тодi ще християнин, познайомився зi своїми одновiрцями з-за
моря.
Вiдтодi почались поневiряння. Мати забрала його та двох дочок маленьких i,
хоч була християнка, подалася в мiсто, що було пiд охороною мусульманського
вiйська. Там вони жили кiлька рокiв. Мати з доньками прали для багатих одяг. А
потiм дiвчат, тому що вони були християнками, як полонених, правитель узяв
собi за наложниць.
I саме тодi, десь через мiсяць, ць



Назад