fd0c937a

Логвин Юрий - Дiвчата Нашої Країни



Юрий Логвин
Дiвчата нашоЇ краЇни
ДIВЧАТА НАШОЇ КРАЇНИ
Пiд час опалювального сезону батареї в моїй кiмнатi аж шкварчали. Тому
малювати оголену натуру було i приємно, i легко. Бо в теплiй кiмнатi якось
легше вмовляти гостей на жертви заради мистецтва. Гостi до мене або самi
пiдiймались, або я по них спускався на четвертий, жiночий, поверх. Одна з
особливостей iнституту, де всi вони вчились, полягала в тому, що там
готували як перекладачiв з росiйської мови на iншi, так i з мов республiк на
росiйську. Тому до моїх послуг, вважайте, були всi "дiвчата нашої країни"
(тобто СРСР'у). Хоча вони й були до моїх послуг, але... треба було з ними
роззнайомитись, не наступаючи на мозолi їхнiм фраєрам, зробити портрет, а
тодi вже роздягати i малювати.
З тюркомовними дiвчатами стосунки склались чудовi. Якщо делiкатно i
наполегливо вмовляти, то згоджувались.
Угро-фiнська мовна група або без всяких там портретiв i довгих умовлянь
роздягалась, або навiдрiз вiдмовлялась. Подальшi контакти були безплiднi.
Кавказькi дiвчата перший рiк гуртувались i тримались сторожко i
агресивно, як у бойовiй зонi. До себе близько не пiдпускали. Вiдокремити
когось iз компанiї було неможливо. Якщо хотiв намалювати портрет однiєї,
доводилось запрошувати з нею двох-трьох подруг. Але далi портретiв у перший
рiк навчання справи не просувались.
Та на другий рiк навчання горянки наче показились. Познаходили собi
якихось напiвкомерсантiв чи напiвбойовикiв. Може тому цi зеленi горянки
лягли пiд бойовикiв, що майже всi вони хизувались шрамами, здобутими в
джихадi... Одним словом, тут пiдходить iмперський вираз: "Восток -- дєло
тонкоє...". Вони то милувались зi своїми палестинськими федаїнами та
лiвiйськими нелегалами. То ходили зi здоровенними синцями через усе
"шамаханське" личко. То тiкали вiд своїх комерсантбойовикiв i ховались за ще
не оприходуваних подруг. То гордо вiдкидали прохання про замирення своїх
крутiлiв. А потiм, правда, через якийсь час самi ж до них i приповзали.
Так що менi нема чим хвалитись -- горянок я не помалював.
Навiть Фузу, яка одного разу до мене прийшла.
Якось я пiймався в лiфтi разом iз Фузою. Був я з гостинцями iз ЦДЛ'у. В
однiй редакцiї менi трошки рублiв пiдкинули.
Не втримався i влаштував собi в буфетi ЦДЛ'у банкет -- заливна
осетрина, бутерброд з горбушею, пирiжок iз яблуком i подвiйна кава. Та ще й
додому, здається вдруге у своєму життi, купив здоровенну шишку ананасу. Кажу
я Фузi:
-- За годину приходь. Чаю вип'ємо... як буде час -- помалюю. Добре?
Фуза, нiби на згоду, сiпонула гострим пiдборiддям i гордо вийшла з
лiфта на своєму поверсi.
Як пiдiйшов час, нарiзав я на блюдечко скибочки ананасу i в похiдний
мисливський стопарь нацiдив кубанської iзабелли.
Тут i Фуза пошкрябалась у дверi.
Запросив до столика.
Фуза сильно потягла повiтря своїм довгим носом. Чи то запахом ананасу
чи iзабелли насолоджувалась. Взяла одну скибочку ананасу.
Аж тут хтось загарлав у коридорi, щоб я бiг на кухню. Я полишив Фузу i
вискочив до кухнi -- пiдгорало моє тушковане м'ясо.
Коли впорався з каструлею i повернувся до своєї кiмнати, дверi були
щiльно закритi.
Вiдiмкнув замок i хотiв зробити Фузi зауваження, що треба обережнiше
поводитись iз цими пiдступними замками. Та Фуза щезла. На блюдечку не було
анi скибочки, а порожнiй стопарь лежав на пiдвiконнi.
Коли ж я знов зiтнувся з Фузою в лiфтi i сказав, щоб вона прийшла до
мене на малюнок, вона оскаженiло гарикнула менi в обличчя: "Я не
продаюсь!.." I прожогом вискочила з



Назад